Містика, трилери, – все, що пов’язане з жанром жахіть не має популярності в Україні попри комерційний успіх у багатьох країнах світу. Втім, Кіносвіт зауважив у наших жахастиках деякі тенденції, успіхи та провали. Про це – у добірці, більшість фільмів якої підійде для перегляду на Хелловін.
1. «Штольня»
Не почати з неї неможливо. Бо це перший український фільм жахів. Або ж перший вітчизняний трилер, – кому як. Група студентів-істориків їде за місто проходити практику на розкопках, та потрапляє у заплутане підозріле підземелля. Там їх чекають несподівані та огидні знахідки. Дехто залишиться у штольні назавжди…
У 2006 році режисер-початківець (до речі, за освітою – історик) Любомир Левицький створив невдалу комерційно та слабку з кінематографічної точки зору картину. Ба більше, як і слово “штольня”, так і сюжетна лінія – питомо українські, авторські, тому й крім відносно малого зацікавлення нашим, довелось долати конкуренцію з російським, американським кінопродуктами. Відтак йому і команді варто віддати належне: на ентузіазмі їм вдалось зробити те, що увійшло в історію нашого кіно.
2. «Тіні незабутих предків»
Молодіжний слешер, знятий повністю за законами жанру: передісторія з давніх часів, група молодих людей з різними особистими якостями, містична зав’язка, мандрівка у невідоме, почергова загибель героїв, вирішальна битва.
І знову…Любомир Левицький. Через 7 років після «Штольні» він виріс як творець кіно, змінилась українська кіноіндустрія. Ці зміни позитивно вплинули і на «Тіней…». Тому любителі жанру знайдуть за що похвалити ймовірно, наразі найуспішніший за українськими мірками, кінопродукт серед подібних. До речі, одну з ролей зіграв Павло Лі, який дебютував у «Штольні».
3. «Синевир»
Знову група молодих людей, знову в Карпатах. Вони відпочивають влітку на березі озера Синевир – наймальовничішого у низовині гір. Та їхній відпочинок завершує істота, яка вночі нападає на друзів.
У цьому слешері майже немає класичної протидії героїв нечисті. Натомість більше місця відвели конфлікту радянської людини проти віри у давню легенду. Фільм хоч і український, та нашого тут вкрай мало, бо весь антураж Карпат зникає через атмосферу застою сімдесятих і російську мову всіх персонажів: як приїжджих студентів, так і місцевих гуцулів та їх дітей.
4. «Чунгул»
Картину можна вважати далеким родичем легендарного «Повороту не туди»: все починається у дорозі, зав’язка виникає після руху в незвідану місцину, завершується таємничою загибеллю головного героя. На тому і вся схожість. І хоч фільм не мав комерційного успіху, його розкритикували кінооглядачі, все ж є кілька обставин, що вирізняють «Чунгул» з-поміж вітчизняного кіно, що “лоскоче нерви”. Крім стандартних для жанру сюжетних поворотів є капля еротики. Одна з небагатьох стрічок, у якій фігурує відьмак.
В останньому епізоді можна впізнати одіозного релігійного діяча, – той зіграв роль, вочевидь, в обмін на інвестицію у фільм (про це йдеться на офіційному сайті «Чунгула»). А ще цей фільм підтверджує справжню тенденцію в українському кіно: хто спробував себе у страшненьких жанрах, той ще хоча б раз повторить. Ми вже описали досвід Левицького, і до цього варто додати братів Альошечкіних: вони знімали «Синевир» і «Чунгул». Друга спроба хоч і не переконлива, та краща за першу.
5. «Місто у якому не ходять гроші»
Чи не єдиний фільм, про який хоч один раз можна вжити слово “культовий”. Адже співавтором сценарію і закадровим голосом, який розповідає деякі деталі, є культовий музикант Андрій “Кузьма” Кузьменко – співзасновник і вокаліст «Скрябіна». Ще у 2006 році вийшла його книжка «Я, “Побєда” і Берлін», – в ній можна прочитати похмуру повість про дивну пригоду дівчини Аліси, яка потрапила у місто-експеримент. В безіменному місті мало людей і діє неписане правило. Читаючи, можна припустити, що Кузьма вигадав таке місто завдяки існуванню Чорнобильської зони відчуження. Та в екранізації події відбуваються у досить охайному, хоч і безлюдному містечку. Втім тут знайшлось місце бандитам, стрілянині та деспотичному лікарю-експериментатору. У відгуках про цей фільм описують словом фантасмагорія. Але можна і простіше: песимізм.
6. «Пік страху»
Фільм створювала міжнародна команда з Іспанії, США, України, Грузії. Що ж об’єднує такий географічно далекий квартет країн? У кожній з них є засніжені гори. Саме у снігах гір відбуваються події цього трилера. Майже година білого холоду і невідомості. Хто вбив парочку закоханих і от-от одружених екстремалів? Дізнаєтесь у кінці.
Відверто кривавих сцен мало, та й не треба, якщо саспенс тримається на відчутті безвиході та покинутості між крутих скелястих схилів.
7. «Ефір»
Перша світова війна у часі була недалекою від епохи оживлення “божевільними вченими” мертвяків. Що знайшло свій відгомін у літературі та кіно завдяки Франкенштейну. Легендарний польський режисер Кшиштоф Зануссі поєднав ці дві теми в одну, додавши мотивів «Фауста». Уся картина не стільки хорор, а холодна (від кольористики кадру) драматична містика. Хоча й містики небагато, та вистачає блідих тіл, строгих розмов, диму війни і туману невідомості. Ідеально для перегляду пізньоосіннього вечора.
Фільм знімали у Львові та області, а ще у Польщі, Угорщині. І у цей міжнародний кінопроєкт увійшли кіношники з Литви. Кілька ролей (зокрема і одну головну) зіграли українські актори. Справедливості ради слід констатувати, що ті знані українські актори, кого можна впізнати, мають просто таки епізодичні ролі: Олег Цьона, Остап Ступка, Наталія Половинка. Повну версію українською можна знайти онлайн.
8. «Загублене місто»
Фільм, у якому впізнається слід Чорнобильської катастрофи. У стрічці йдеться про існування безіменного населеного пункту, куди регулярно проникає головний герой, можна сказати сталкер. Окрім пошуку деталей до літака, він виявляє фантастичну можливість бачити майбутнє…
Офіційно це перший український науково-фантастичний трилер. І, як це сталось зі «Штольнею», перший=глевкий. Тут і непереконлива гра, місцями банальна картинка, бідний саундтрек. У 2015 році можна було б зробити краще. Можливо, ситуацію змінює привабливий для жінок виконавець головної ролі – шоумен Андрій Джеджула.
9. «Лиса гора»
Такий магічний пагорб є у різних містах України. Події цього містичного трилера жахіть відбулись на схилах Лисої гори Києва. Дівчина Майя з ледь знайомим хлопцем шукає причину зникнення матері. Події минулого затягують їх. Таємничу атмосферу місця підсилюють люди у масках, сектанти-язичники. Їхній культ потребує жертв. Тому хтось навіки точно залишиться на Лисій горі. Однак за яких обставин і в який спосіб?
Відьомська тема так і проситься на екрани, та хотілося б кращої реалізації. Роман Перфільєв – це маловідомий режисер, і саме «Лисою горою» він почав свій рух в український хорор і навіть замахнувся на екранізацію жахастика за мотивами гоголівської «Страшної помсти» і почав створення «Лісниці» – містики за народними мотивами. Та не склалось. Нараз його magnum opus це «Безславні кріпаки».
10. «Егерегор»
Містичний трилер про детектива зі США, який шукає в Україні причину таємничої загибелі професора університету. Йому допомагає донька небіжчика, а за ними полюють підозрілі люди у масках песиголовців…
Українсько-польсько-американська стрічка добряче копіює фільми за мотивами книжок Дена Брауна, особливо «Код да Вінчі». Та у ній включили незвичну для нашого кінематографу камео-роль Андрія Садового у рідному місті. Головну жіночу роль зіграла Олена Лавренюк – дружина режисера стрічки Сергія Лавренюка (продюсував «Пік страху») і виконавиця однієї з ролей у «Синевирі». А ще у фільму була нелегка прем’єра в Україні, – через повномасштабну війну її переносили з весни 2022 року на весну 2023.