Французька комедійна школа має фантастичні традиції. Навіть ті, кому більше до вподоби фільми жахів чи сучасна фантастика, точно дивилися класичні фільми з Луї де Фюнесом та Бурвілем, Фернанделем та Колюшем, П’єром Рішаром та… сьогоднішнім іменинником (26 червня виповнилося 54 роки) Дені Буном.
Актор, справжнє ім’я якого Даніель Фаїд Хаміду, народився у родині мігранта з Алжиру та француженки. Виразна комічна зовнішність не залишила хлопцю вибору – вже з дитинства він брав участь у комічних шоу та концертних виступах, розважав перехожих на вулицях у образі міма. Але лише у 31-річному віці отримав свою першу вагому роль в кіно.
Вийшло вдало – і тепер Дені Бун не лише один з найпопулярніших акторів у Франції, але й успішний режисер, сценарист та продюсер і володар премії Сезар – фактично, європейського Оскара.
Лашкаво прошимо
Це був старт успішної кар’єри. У 2008 році 42-річний актор зняв стрічку за власним сценарієм і прокинувся відомим на всю країну. Успіх фільму був феноменальним – його переглянула в кінотеатрах рекордна для Франції кількість глядачів. Зауважте, попередній рекорд був датований 1966 роком.
Сюжет невибагливий: поштового клерка, який очікує підвищення і вигідного місця на березі Середземного моря раптом у покарання переводять до провінційного містечка на півночі Франції. Незнайомий кумедний діалект, дивна кухні, підозрілі люди… Але придивившись і призвичаївшись, він знаходить тут справжніх друзів. А фільм – премію Сезар.
Мій найкращий друг
До «Лашкаво прошимо» Дені Бун не був ніким. У нього вже було з десяток ролей, але переважно не надто значущих. Можна відзначити хіба що «Щасливого Різдва» та «Дублер». Але найбільше вдався йому дует з іншим відомим французьким актором – Даніелем Отеєм. Той грає пихатого колекціонера, який ставить себе вище інших і тому не має жодного справжнього друга. Але коли на кону парі цінна антикварна ваза – тоді не можна ні перед чим зупинятися. Навіть якщо доведеться зробити з простакуватого випадкового знайомого найкращого «друга». І дарма, що інші людина також має почуття.
Дені Бун у ролі лише об’єкту для виграшу парі викликає захоплення і співпереживання. І девіз фільму – одна з фраз знакового діалогу: «Дружба – це те, про що люди старші за підлітків дуже рідко говорять вголос». Це навіть не комедія, а трагікомедія, що розставляє акценти на загальнолюдських цінностях. Проте, й комічних сцен тут вдосталь. Інакше у Дені Буна не буває.
Невдахи
Це найбільш успішний фільм у кар’єрі Дені Буна, якщо вірити оцінкам найвідомішого кінопорталу IMDB. Якщо фанат культової стрічки «Амелі», то «Невдахи» обов’язково опиняться у вашому рейтингу улюблених кінокартин. Режисер в обох випадках – геніяльний Жан-П’єр Жене. І сама атмосфера та лампова стилістика цих двох фільмів помітно перегукуються.
«Невдахи» – сатира на таку проблему, як незаконна торгівля зброєю і все те, до чого вона призводить. Герой Дені Буна ще маленьким втратив батька, який підірвався на міні, а сам він у 30-річному віці отримав випадкове поранення під час кримінальних розбірок. Через усе це він втрачає роботу та житло і вливається до групи фріків-безхатьків. Вся ці його нова команда бере участь у грандіозному плані з розорення двох компаній з виробництва зброї: тієї, що виробив смертельну міну для батька головного героя, і тієї, що виготовила кулю, що застрягла у його голові. Карколомний сюжет і безліч кумедних непередбачуваних кроків змушують слідкувати за сюжетом, не відволікаючись ані на мить. Хіба що, для того аби вдосталь пореготати.
Митниця дає добро
Все в одному. Дені Бун тут – сценарист, режисер та виконавець головної ролі. В центрі сюжету – стосунки двох митників на франко-бельгійському кордоні. Бельгієць-франкофоб, що ненавидить усе французьке і француз-романтик, який закоханий у сестру того самого бельгійця.
Ця сюжетна лінія переплітається з політичною (ось-ось утвориться Шенгенська зона і кордон як такий зникне) та кримінальною (міжнародний трафік наркотиків). А тут ще й двох героїв записують у напарники один до одного при створенні першої інтернаціональної бригади. Чи вдасться таким різним людям знайти спільну мову? Відкривати таємницю не будемо, але зізнаємося – веселих епізодів буде до біса багато.
Кохання – найкращі ліки
Герой Дені Буна – 40-річний невдаха, якщо мова про стосунки з жінками. Він переймається через кожен свій прищик або чих, уникає будь-яких фізичних контактів (навіть рукостискань, а тим більше – обіймів) і мордує свого лікаря, телефонуючи тому десяток разів на день. Тож тому лишається тільки одне – знайти другу-пацієнту пару. Але це призводить до непередбачуваних наслідків: табір біженців, звинувачення у тероризмі, в’язниця… А головне – шаленого кохання.
Матусин синок
Коли у твоєї коханої дорослий син, який не в захваті від матусиного вибору – то доводиться застосовувати будь-які хитрощі, аби не втратити жінку та поставити на місце цинічного агресивно налаштованого юнака.
Несподіваний любовний трикутник на вершинах якого самотня жінка, яка віддає себе роботі, залицяльник, якому доводиться конкурувати з роботою та сином-підлітком, та сам юнак, вся думки якого наразі спрямовані лише на одне: як спекатися ймовірного «вітчима» з їхнього з мамою життя.
Візьми мене… штурмом
За цю стрічку Дені Бун (знову режисер, сценарист та головний герой) отримав Спеціальну нагороду премії Сезар – приз глядацьких симпатій.
Сюжет доволі типовий: дівчина, що мріє вступити до антитерористичного загону поліції, її самозакоханий наречений і командир підрозділу (у виконанні Дені Буна), який по-сексистськи скептично налаштований на ймовірну роботу в його команді жінки. Тим більше, що панянка отримує місце завдяки протекції батька-міністра і на початку лише додає клопоту усім працівникам. Але згодом стає зрозумілим: дівчата у спецназі можуть навіть дати фору чоловікам, а від ненависті до кохання – значно менша відстань, ніж ви могли собі уявити…